23.05.2025 9 клас Модуль Туризм

 

Доброго дня сьогодні урок у блозі

Ознайомлення з видами туризму

 1.Види туризму

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання.

У літературі до іменника "туризм" можна знайти безліч різних прикметників - "далекий", "місцевий", "закордонний", "іноземний", "пішохідний", "гірський", "лижний", "водяний", "плановий", ''самодіяльний", "дитячий", "спортивний", "сімейний", "комерційний", "соціальний", "пізнавальний", "екскурсійний", "спелео", "авто", "мисливський" і т.д.

Уже сам цей достаток прикметників говорить про неоднозначність поняття "туризм". Тому і важко дати йому вичерпне визначення.

Напевно, у навчальних закладах туризм може іменуватися не тільки навчальним, але і педагогічним туризмом.

Але всі ці прикметники характеризують лише окремі сторони туризму, усі вони є ознаками перемінними. Усі вони характеризують різні сторони конкретних форм туристських заходів: головну мету, тривалість, спосіб пересування, спосіб організації, сезон, контингент учасників і т.п.

А яка корінна, незмінна його ознака? Така, без якого саме поняття "туризм" зникає ?

"Корінь" туризму полягає, в переміщенні людини в просторі від місця його постійного проживання в які-небудь інші місця. Без переміщень немає туризму.

Разом з тим і "переміщення" теж не цілком визначає туризм, тому що воно властиво багатьом іншим явищам - науковим експедиціям, службовим відрядженням, військовим походам, поїздкам у гості, на відпочинок і т.д. Переміщення, як неодмінна ознака туризму, саме має принаймні три відмітних елементи-ознаки другого порядку, що додають туристичному переміщенню специфічні риси:

- переміщення (його маршрут, спосіб, терміни і мета) відбувається добровільно, без примусу, не по обов'язку, а по самостійно прийнятому людиною рішенню (чи за рішенням, спільно виробленому колективом людей); тут виключенням є плановий туризм, при якому людина-турист не цілком самостійна у визначенні основних параметрів переміщень;

- туристське переміщення виробляється під час, вільний від службових обов'язків, навчання. Виключення зробимо лише для працівників сфери туризму, а також для вчителів, викладачів, вихователів і ін.;

- переміщення туристів завжди є тимчасовим, триває визначений термін, після закінчення якого, турист повертається до місця постійного проживання.

У навчальному туризмі (на противагу сімейному) діють дві сторони - що бере участь (студенти) і організовує, сприяє (адміністрація, викладачі). За цією ознакою навчальний (студентський) туризм займає проміжне положення між плановим і самодіяльним туризмом.

У чистому виді самодіяльний туризм у навчальному закладі - це так звані "самовільні" походи і поїздки студентів без участі навчального закладу, у секреті від викладачів і батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний таким всіма іншими учасниками.

Для навчального закладу такий туризм - явище негативне, тому що туристський захід проходить без контролю і впливу педагогів ( не враховуючи туристичні походи, які передбачені навчальною програмою).

У студентів і у викладачів відношення до туризму різне, але не суперечить одне іншому.

Для студентів туризм - спосіб (форма) активного відпочинку, захоплююче заняття, наповнене романтикою незвичного способу життя. А для викладачів він - засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше вплинути на їхній розвиток.

І ті й інші розуміють, що туризм не проста розвага, що в ньому не можна провести чітку розділювальну рису між "справою і потіхою". Якщо і кваліфікувати туризм як відпочинок, то це не той відпочинок, від якого, по вираженню Н.К. Крупської, можна тільки "втомитися".

Однак, з огляду на різницю відносини до туризму, треба знати, що своїх цілей у туристській роботі вчитель досягне швидше і легше тільки за умови задоволення інтересів дітей, що він повинний зрозуміти і прийняти, незважаючи на те, що вони спочатку, як правило, дуже примітивні (не вписуються і педагогічні вимоги, моральні установки).

Під туризмом розуміють, теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі, з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання. Для подорожей у відпустку з використанням громадського або особистого транспорту, в яких головне місце займають розмови і відпочинок, все більше підходить слово туризм. Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявленням здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженню фізичної робото-здатності і всебічної підготовки. В туристичній діяльності,  в центрі уваги, знаходяться різні форми планомірних і організованих туристичних походів, велотуризм, подорожей на човнах і лижних походів. Крім того, туризм  пов’язаний з культурними цінностями. Особливо важливе значення туризму заключається в організації дозвілля для молоді.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний  туризм - подорож у пізнавальних цілях. Це одна з найбільш розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм  - подорож для відпочинку і лікування. Цей вид туризму, є дуже  розповсюдженим в усьому світі. У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з іншими видами туризму.

Діловий туризм  - поїздки, зв’язані з виконанням професійних обов”язків. У зв’язку з загальною інтеграцією і встановленням ділових контактів, діловий туризм щорічно здобуває усе більшого значення. Поїздки відбуваються з метою відвідування об’єктів, що належать фірмі, чи представляють для неї особливе зацікавлення; для проведення переговорів, для пошуку додаткових каналів постачання чи збуту і т.д.  Звертання до туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку з найменшими витратами, заощаджуючи час. Крім того, до сфери ділового туризму відноситься: організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів і т.д. У таких випадках великого значення набувають спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка устаткування для зв’язку і т.д.

 Етнічний  туризм  - поїздки для побачення з родичами. Туристські агенства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз і т.д.

Спортивний  туризм - поїздки для участі у спортивних заходах. До послуг туристських фірм звертаються у цьому випадку, як керівники спортивних команд, організатори змагань, так і болільники і просто бажаючі бути присутніми на змаганні.

Цільовий  туризм - являє собою  поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм  - подорож, що має метою виконання, яких-небудь релігійних процедур, місій.   

Караванінг  - подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм - туризм, зв’язаний з фізичними навантаженнями, а іноді з небезпекою для життя.

Водяний туризм - поїздки на теплоході, яхті й інших річкових й морських суднах по річках, каналах, озерах, морях. Географічно і за часом, цей туризм дуже різноманітний: від годинних і одноденних маршрутів до багатотижневих круїзів по морях і океанах. Усі ці види туризму найчастіше тісно переплітаються між собою, і їх найчастіше важко виділити в чистому вигляді.

Сучасний туризм у нашій країні представляють наступні основні види: пішохідний, лижний, водяний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. У практиці туризму також сполучаються кілька видів туризму в одному поході (наприклад, одна частина учасників походу  пливуть на байдарках, а друга частина маршрут проходять на велосипедах). Такий змішаний вид туризму називається комбінованим (велобайдарочний). З усього різноманіття видів туризму, найбільш доступні: пішохідний і лижний.

Піші походи і подорожі не вимагають додаткових засобів пересування (лижний, водяний, велосипедний і т.д.), спеціального спорядження (гірський і спелеологічний) і відбуваються в основному в безсніжні періоди року.

Для забезпечення безперервності занять туризмом узимку переходять на лижний туризм. Любий туристський похід на лижах, пред'являє до його учасників, серйозні вимоги. У лижному поході, окрім великого фізичного навантаження, на організм туриста роблить вплив низька температура повітря, різка несподівана зміна погоди; ускладнює рух різний стан (характер) сніжного покриву, підвищена швидкість на спусках та інше. Крім того, самі засоби пересування – лижі – вимагають ретельного догляду, ремонту. Особливої уваги заслуговує особисте спорядження туриста-лижника.

При проведенні водяного походу, учасники найчастіше користаються розбірними байдарками. Їх зручно зберігати навіть у невеликому приміщенні, переносити за плечима до  озера чи  річки, по якій проходитиме  маршрут  подорожі.

Основними формами туристської роботи є: заняття туристської секції, походи, подорожі, туристські зібрання і змагання.

Походи можуть бути одно-, двох- і триденними. Іноді такі походи називають походами вихідного дня.

Подорожі – це багатоденні походи, проведені звичайно в канікулярний час. Походи і подорожі можуть бути ближніми і далекими, тобто їхні маршрути можуть проходити по території рідного краю (ближні) чи виходити за його межі, проходити по інших областях і регіонам країни (далекі).

Подорожі, що носять спортивний характер, підрозділяються на п'ять категорій складності. Їхня складність визначається довжиною маршруту, кількістю і характером перешкод, а також іншими факторами, характерними для даного виду туризму.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як: активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, йдуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, витрачає гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тієї країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим, країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму, як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються: в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки -рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями та унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки і техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи, пов'язані з господарським суб'єктом, взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це цілорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн. Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).     

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків, спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.      

Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму, як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму.       ВОТ прийняла ряд декларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких: - Манільська декларація про туризм в світі ;

- Документи Акапулько;

- Хартія про туризм і Кодекс поведінки туриста;

- Гаагськая декларація по туризм.

      До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку

міжнародного туризму епізодично, відносяться:

 - конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада

   (ЭКОСОС);

 - комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);

 - міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);

 - міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).

 

                       2. Форми туризму.

Туристичні подорожі проводяться у формі вихідного дня, багатоденних подорожей (в час відпусток і канікул) навчально-тренувальних зборів і туринських екскурсій.

Походи вихідного дня ставлять мету: активного відпочинку, знайомство з природою і життям свого району. Вони покликані залучати до туризму широкі верстви населення. Походи вихідного дня організовують також для  тренування багатоденних подорожей і туристських змагань.

У багатоденних подорожах  туристських екскурсіях і навчально-тренувальних зборах виконуються крім названого пошукові, дослідницькі і інші суспільно корисні завдання господарських, наукових і інших організацій, готується туристські кадри (керівники походів, інструктори туристичних баз, таборів, клубів), підвищується кваліфікація туристичного активу.

Подорожі любої тривалості і складності можуть проводитись з метою активного і пізнавального відпочинку.

По територіальній ознаці подорожі діляться: на місцеві і далекі, по характеру організації:  на планові (по турпутівках) і самодіяльні.

Подорожі по путівках проводяться по визначених наперед вивчених і описаних маршрутах, туристи в дорозі забезпечуються місцем для ночівлі, харчуванням, місцевим транспортом, послугами екскурсоводів-провідників. Як правило, туристи початківці здійснюють свої перші подорожі по планових маршрутах, де організовані у групи під керівництвом інструкторів, набувають перший туристичний досвід.

Найбільш повно, завданням туризму відповідають самодіяльні подорожі. Вони організовуються радами колективу,  клубами туристів, при чому туристи самі вибирають і розробляють маршрути, самі обслуговують себе в дорозі.

В залежності від способу пересування, подорожі ділять: на пішохідні, гірські, водні (на гребних або моторних човнах), лижні, велосипедні, комбіновані, а також автомобільні і мотоциклетні.

Туристичні групи, що проходять по дорогам загального користування, територія заповідників і ін. з обмеженим доступом, зобов’язані діяти у відповідності з вимогами, що визначають порядок користування цими шляхами і знаходження на даних територіях, а також приймати міри, направленні на охорону природи, пам’яток історії культури.

У порядку зростаючої складності самодіяльні турпоходи і подорожі діляться: на походи вихідного дня, багатоденні некатегорійні  і на маршрути І, ІІ, ІІІ, ІV і  V категорій складностей.

Категорія складності визначається кількістю і характером природних перешкод, які туристам приходиться самостійно долати в походах, протяжністю і трудністю походів, а також іншими факторами, специфічними для даного виду туризму.

Вибір району подорожей.

Починати заняття туризму у своєму районі або краї. Ці початкові місцеві походи не потребують великих грошових затрат на транспорт і спорядження тривалості часу на під’їзди. Після походів по своєму краю цікавіше знайомитись із іншими районами.

Район подорожі вибирають у залежності від інтересів і смаку учасників. При виборі району враховується також наявність зручних шляхів під’їзду, час необхідного на дорогу,  транспортні і ін. витрати.

Для спрощення організації походів є розроблені маршрути, які базуються на населенні пункти. Туристичні і альпінійські бази, метеорологічні і науково-дослідні станції і мисливсько-санаторні станції.

 

Комплектування групи.

Правильне комплектування групи – одна з головних умов успішного і безаварійного походу. Учасників майбутнього походу треба підбирати ретельно, краще із одного колективу. Бажано, щоб одного віку і фізичної підготовки, спільні інтереси, біль менш однакові знання і туристські навики.

Туристські групи пішохідного,  лижного, гірського, водного, велосипедного і спелео видів туризму, які подорожують по маршрутах І і ІІ категорій складності повинні складатися не менше ніж з 4-ох чоловік. По маршрутах ІІІ, IV i V категорій складності – не менше ніж з 6-ти чоловік і не більше 12 чоловік. 

Керівник і учасники подорожі зобов’язані:  уміти користуватись туристичним спорядженням; бути ознайомленні з природними перешкодами і знати способи їх подолання, володіти технікою орієнтування і пересування у різних умовах місцевості і погоди, організації польових нічлігів; уміти розробити план подорожі, основний маршрут і його запасні варіанти, а також графік руху; уміти забезпечити техніку безпеки і зв’язок з населеними пунктами і організацією, яка відправила групу у подорож.

Як тільки група зкомплектована, необхідно розподілити обов’язки серед учасників. При цьому треба врахувати досвід туристський і професіональний, фізичні дані, практичні навики.

Керівник групи організовує підготовку до походу, проводить тренування з учасниками, відповідає за розробку маршруту, підготовку документації і ін., за ремонт спорядження; за щоденник (літопис походу) відповідає фотограф, художник.

3.Вимоги  до організації, яка проводить похід або подорож.

                           Організація, що проводить похід чи подорож:

•           затверджує керівника групи і її склад, здійснює контроль за підготовкою групи до походу, забезпечує її необхідним спорядженням;
•           створює умови для фізичної, технічної і теоретичної підготовки учасників групи;
•           організовує консультації спеціалістів по питаннях попередженнях травматизму і надання першої долікарської допомоги і проходження медогляду учасниками групи.
•           забороняє вихід групи, якщо по даних гідрометеослужби на трасі маршруту очікуються небезпечні  явища, загрожуючи життю учасників;
•           у разі необхідності узгоджує з МКК зміни у маршруті, склад групи до  від’їзду групи на маршрут;
•           контролює дотримання групою часу проходження маршруту;
•           у випадках порушення строків проходження маршруту зв’язується із КРС для вияснення місця знаходження групи;
•           несе витрати пов’язані із пошуково-рятувальними роботами.

 

4.Оформлення документації на проведення походу або подорожі.

Документом, що дає право на проведення походу чи подорожі вихідного дня, або некатегорійного походу є маршрутний лист  встановленої форми, а на категорійні походи (І-V категорій складності) -  маршрутна книжка встановленої форми. Документи заповнюються керівником туристичної групи і завіряються керівником відповідної організації, що проводить похід. Ці документи подаються на розгляд у МКК (маршрутно-кваліфікаційна комісія). МКК завіряє своїм штампом і записує визначення місця для реєстрації у КРС (контрольно-рятувальній службі).

5. Вибір місця для біваку та харчування в поході

 

1. Туристи повинні вміти знаходити безпечне і зручне для відпочинку місце. Для всякого біваку вибирають захищене від вітру, рівне, сухе місце, неподалік від якого є дрова і вода. На обідній привал потрібно розташовуватися в тіні, на ночівлі — на рівній площадці з м'яким ґрунтом.

У горах табір не можна розташовувати там, де можуть бути каменепади, лавини, зсуви, грязьові потоки. Не можна розбивати бівак у висохлому руслі гірської ріки або на обмілині в гірської води, тому що вночі дощ може різко підняти рівень води або викликати грязьовий потік.

У тайзі не слід улаштовувати табір у густому чагарнику або в хвойних заростях, через небезпеку виникнення лісової пожежі і через комарів. Треба дивитися за тим, щоб поблизу не виявилося сухих, підгнилих дерев, що може повалити вітер. Місце ночівлі краще вибирати в рідкому хвойному лісі, де ґрунт засипаний опалою сухою хвоєю, а гілки дерев не можуть зайнятися від багаття.

У степу стоянку роблять за пагорком, у балці, щоб сховатися від вітру, у північних тундрових районах більш суха ділянка може вийти на річкових терасах, кам'янистих або піщаних підвищеннях ґрунту. Біля річки (під час водного походу) табір треба розбивати недалеко від води, краще на березі, ранком освітлюваному сонцем.

  Майданчик для нічного біваку починають оглядати за 15— 20 хв. до зупинки.

2. Особливе значення в туристських походах має правильне складання рюкзаку. Він повинний бути витягнутий у висоту, не мати форми міхура, не відкидатися назад, а привалюватися до спини, тоді плечам буде легше за рахунок переносу навантаження на м'язи спини і попереку.

Рюкзак кладеться спинкою на землю. Звичайно рекомендується складати по спинці і на самому дні рюкзаку, досить товстим шаром м'які речі, а потім на дні — важкі. Намет у чохлі міцно зміцнюється поверх клапана біля кільця, інакше рюкзак втрачає правильне балансування. По цій же причині не можна завантажувати задні кишені важкими речами або прив'язувати позад рюкзака цебра, черевики й ін. Вага рюкзака повинна відповідати силам туриста.

3. Кожен турист повинний уміти визначати сторони обрію по місцевих предметах і різних ознаках.

Знаходячись у лісі, можна орієнтуватися по лісовпорядних стовпах. У сучасних великих лісових господарствах, просіки прорубують у напрямку північ-південь, схід-захід. Квартали, утворені просіками, нумерують із заходу на схід, йдучи від півночі до півдня. Таким чином, до півночі буде звернена та сторона лісовпорядного стовпа, на якій знаходяться менші за значенням номера кварталів.

Про напрямок сторін обрію можна судити по розташуванню церковного вівтаря, що знаходиться в східній стороні в православних церков і в західної — у костьолів. Хрести на куполах розташовані в напрямку північ — південь, причому піднятий кінець нижньої поперечини звернений до півночі.

Різний ступінь освітленості сонцем південної і північної сторін дерев і інших місцевих предметів дозволяє судити про напрямок північ — південь. Так, кора окремих дерев буває грубіше і звичайно покрита мохом з північної сторони. Стовбури сосон покриваються темною вторинною кіркою з північної сторони, особливо добре помітної після дощу. Кора беріз світліше і містить менше тріщин, і темних плям з півдня. Ягоди, фрукти при дозріванні раніш офарблюються з південної сторони. Навесні сніг швидше сходить на північних схилах ярів і з південної сторони дерев і схилів дахів.

Існують і інші ознаки (наприклад, мурашники і гнізда степових бджіл розташовані з південної сторони дерева або каменю). Однак усі ці способи дають можливість лише приблизно судити про сторони обрію, і при користуванні ними не слід обмежуватися лише одним з них, а взаємно перевіряти.

4. Готуючись у туристський похід розрахунок продуктів необхідно вести виходячи із середньої норми продуктів у день на людину і потім помножити цю цифру на кількість туристів і днів. Рекомендується приблизно наступний набір продуктів на людину в день (у грамах): хліб чорний — 300, хліб білий — 300 (або сухарі — 250, або борошно пшенична — 270), м'ясні консерви — 125 (у тому числі: тушковане м’ясо — 50, бефстроганов — 10, паштет м'ясний — 20, бруньки в томаті — 10, печінка смажена — 10, ковбасний фарш — 15, паштет печіночний — 100, ковбаса напівкопчена —15, масло вершкове — 20, масло топлене — 20, олія рослинна —10, молоко згущене — 25 (або молоко сухе — 15), ріжки, макарони — 60, рис — 25, крупа манна —15, горох (концентрат) — 50, крупа гречана — 25, крупа пшоняна — 35, картопля сухий — 20, овочі сухі — 10, цукор, пісок — 130, цукерки льодяники — 10, чай — 2, кава — 10, какао — 5, сіль — 40.

Крім цього, корисно захопити на людину на весь похід по 100м картопляного борошна, 100—250г, томатного соусу, 10—20г чорного перцю і 5—10г лаврового листа. Якщо в похід беруть борошно, то на щодня на групу потрібні 5—10 м сухих дріжджів.

Істотне значення в поході має режим харчування. Розпорядок дня повинний передбачати двох-триразове гаряче харчування в день. Харчуватися в сухом’ятку не допустиме. Це може привести до порушення травлення і захворюванню шлунка. Продукти в поході легко забруднюються і вживання їх у їжу без кип'ятіння приведе до кишкових інфекцій. До того ж при тривалому харчуванні всухом’ятку губиться апетит.

4. На маршруті турист повинний ретельно стежити за порожниною рота і підтримувати чистоту тіла. Потрібно добре промивати місця, що піддаються посиленому потінню (під пахвами, у пахових складках, між пальцями ніг). Особливо важливий доглядання за ногами. Щоденне миття їх холодною водою по закінченні переходу —  не тільки необхідна гігієнічна процедура, але й істотна умова закалювання організму, попередження потертостей.

Сонячні ванни варто приймати в першій половині дня (до полудня). Поки на тілі не утвориться засмага, тривалість їх не повинна перевищувати 10—15 хв. Для кращого опромінення треба кожні 3—5 хв. змінювати положення тіла, щоб сонце висвітлювало то спину, то груди. Після перебування на сонці потрібно відпочити в тіні, бажано викупатися.

Один із кращих засобів загартовування — купання. Однак їм також не слід зловживати. Часте купання (особливо в спекотну погоду) без достатнього відпочинку стомлює організм. Як правило, у день переходу треба купатися не більш двох разів (другий раз — наприкінці шляху). Тільки при нещадній спекотній погоді можна викуповуватися додатково. Купатися бажано не раніше, ніж через 1,5—2 години після їжі.

Не вміючих користуватися  сокирою треба перед походом навчити рубанню. Рубати треба так, щоб у випадку промаху або відхилення сокири убік лезо або обух не вдарив по нозі. Ноги варто розставляти ширше, не ставити їх у напрямку удару. Під час рубання необхідно стежити, щоб сокира не зіскочила із сокирища, замах робити так, щоб по лінії польоту  сокирища або сокири, що вирвалося з рук, не знаходилися люди. Рубання треба робити в стороні від товаришів.

Не можна класти сокиру без чохла під клапан рюкзака, тому що під час руху він може вислизнути і вразити ногу. Краще помістити його усередину рюкзака або міцно прив'язати під клапаном.

Полум'я багаття, окріп у цебрах, гаряча їжа в казанках -  можуть заподіяти сильні опіки. Не можна готувати на багатті без одягу, що захищає тіло. Роздувати багаття, треба не наближаючи обличчя до полум'я, а розмахуючи сорочкою або штормівкою.

Посуд з гарячим супом, чаєм, киселем ніколи не потрібно ставити серед людей. Він повинен висіти над вогнем, стояти у самого багаття або розміщатися на спеціально улаштованій для цього поперечині осторонь від нього.

Цебра і казанки, що висять над вогнем, треба пересувати або знімати рукою, одягненої в рукавицю або чим-небудь обгорненої.

Виняткове значення в туристському поході має питна вода. Недолік у ній швидше і сильніше виснажує організм, чим недолік у їжі. На один туриста в поході потрібно води приблизно 3 л у день (включаючи витрату на готування їжі, при якому частина води випаровується).

Вода може містити хвороботворні мікроби, тому її потрібно кип'ятити, а в сирому виді пити тільки з джерел. На привал у ріки варто розташовуватися вище за течією від населеного пункту, по можливості на протилежному березі. Забруднену, особливо болотну, воду перед кип'ятінням можна обробити декількома кристалами марганцевого калію: при цьому на дно осідають руді пластівці, а вода світлішає. Можна також відфільтрувати воду, виривши на низькому березі (краще в піску) неглибоку ямку так, щоб у неї насочилася вода. Перші кілька порцій води треба вичерпати, після чого вона буде більш-менш чистою. Кип'яченої води треба мати  значний запас. У водному поході треба з ранку заготовити питво на весь день, тому що вдень не завжди буває можливо закип'ятити воду.

Починаючий турист, особливо в спекотну пору почуваючи спрагу, часто споживає надлишкову кількість води, але чим більше він п'є, тим більше утрачає вологи і солей з потом і тим більше хочеться йому пити. Тому доцільно під час ранкового сніданку напитися досита; близько 0,5 л рідини приходиться на обід; увечері, після закінчення денного переходу, можна пити вдосталь.

У шляху краще не пити, а при сильній спразі прополоскати рот і випити 1—2 ковтки води. Вгамовує спрагу підкислена вода.

 

                6.Правила поведінки у туристичному поході

В першу чергу ви повинні переконатися в тому, що ваша подорож не принесе шкоди навколишньому середовищу. Вам в вашій подорожі слід бути хорошим туристом і впершу чергу необхідно дотримуватися наступних правил.

           Перед тим, як відправитися в похід, необхідно:

1. Треба добре знати всі свої розумові, фізичні і технічні можливості та обмеження. Побудуйте план походу таким чином, щоб уникнути ряду проблем, які в наслідку можуть стати причиною травми або ушкодження учасників походу.
2. Переконайтеся, що добре вивчили маршрут і знайомі з стежками, по яких буде проходити ваш маршрут. Поцікавтеся умовами місцевості і прогнозом погоди. Обов'язково візьміть із собою перевірені туристичні карти. Щоб отримати достовірну інформацію зв'яжіться з місцевими органами влади.
3. Переконайтеся, що ваше спорядження відповідає вимогам вашого походу. Візьміть з собою достатній запас продуктів харчування та напоїв, необхідний одяг, зокрема, термошкарпетки.
4. Уникайте походів поодинці. Група, яка вирушає в похід, повинна складатися не менше ніж з трьох людей. Якщо раптом з кимось трапиться нещасний випадок, то один з учасників походу залишиться з потерпілим, а інший відправиться за допомогою.
5. Обов'язково інформуйте своїх близьких і знайомих про проходження вашого маршруту й очікуваний час повернення з походу.

Під час походу, бажано всім туристам дотримуватись основних правил поведінки в поході:

1. Під час походу намагайтеся дотримуватися стежки і не сходьте з неї. Тоді ви ніколи не заблукаєте.
2. Перед тим як влаштувати табір обов'язково ознайомтеся з місцевими правилами розведення відкритого вогню. У багатьох місцях розведення відкритого вогню заборонено місцевими правилами.
3. Намагайтеся не турбувати навколишнє середовище гучними криками і музикою.
4. Постійно дбайте про довкілля. Намагайтеся не шкодити флорі та фауні. Обов'язково забирайте з собою всі свої відходи, а в тому випадку якщо ви виявили чужі відходи, то проявіть свою культуру і заберіть і їх з собою. Органічні матеріали, хоча легко розкладаються, мають бути закопані або забрані з собою. Не треба, щоб тварини харчувалися цими відходами.
5. Якщо ви використовуєте миючі засоби, то намагайтеся цю процедуру робити на відстані не ніж у ста метрах від джерела води.
6. Ходити в туалет бажано на значній відстані від траси і можливих джерел води. Для цієї мети, найкраще буде, якщо ви викопаєте невелику яму, яку згодом необхідно засипати. Щоб зпалити використаний туалетний папір використовуйте будь-яке паливо.
7. Якщо ви взяли з собою в похід собаку, то не забудьте дізнатися про місцеві правила утримання тварин. Намагайтеся тримати її весь час на повідку. Місцеві правила іноді цього вимагають.
8. Ознайомтеся з місцевим законодавством по відношенню рибного лову й полювання. У більшості випадків, на ці заходи необхідно мати дозвіл від місцевих органів.
9. Якщо за маршрутом прямування ви виявили пошкоджені вказівні знаки, то обов'язково запишіть точне їх місце розташування і повідомте у відповідні органи. Відсутність таких знаків може створити труднощі для інших туристичних груп.
10.                    Надання першої допомоги. Невід'ємною частиною туристичного спорядження під час походу є наявність аптечки першої допомоги. У комплект аптечки повинні входити набір засобів і ліків для надання невідкладної допомоги. Сюди увійдуть марлеві компреси, бинти, крем з антибіотиком.    Також сюди входять різні дезінфікуючі засоби для рук, знеболюючі та індивідуальні лікарські препарати. Вміст аптечки має відповідати особливостям погодних умов, місцевості і різним особливостям регіону, де буде проходити ваш маршрут.